Михайло Каменєв: Скасування “Закону Савченко”: Як це було і що робити далі

NB: Стаття опублікована в блозі у виданні Delo.ua 19 травня 2017 року.

Вчора в парламенті прийняли рішення про скасування “Закону Савченко”. Це сталось внаслідок результативного голосування одразу за основу і в цілому з однією технічною поправкою з голосу за законопроект Антона Яценка від 12.12.2016 № 5534 “Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув’язнення)”. Як це відбувалось і що це означає розповів правозахисник Михайло Каменєв.

Ініціатор законодавчої ініціативи — хто він?

Не так часто в українському парламенті приймаються закони, авторство яких належить колишнім регіоналам, особливо коли це стосується резонансних тем.

Хто ж такий Антон Яценко? Зараз він входить до депутатської групи “Відродження” — одного з осередків колишніх регіоналів у парламенті. У попередньому скликанні Яценко входив до фракції Партії Регіонів і запам’ятався тим, що голосував за “диктаторські закони” 16 січня 2014 року. За час депутатства він декілька разів був спійманий активістами на неперсональному голосуванні, одного разу — одразу за двох своїх колег.

Порушення закону під час внесення, розгляду та прийняття законопроекту

З технічної сторони прийняття законопроекту Яценка супроводжувалось низкою порушень регламенту. Першим стало порушення вимог ч. 2 ст. 100 Регламенту Верховної Ради України з боку Апарату Верховної Ради України. Законопроект був зареєстрований у той час, коли на розгляді парламенту вже знаходились щонайменше 4 законопроекти на цю ж тему.

Всі ці законопроекти: № 5259, №5259-1, №5259‑2, №5327, №5534 — присвячені зміні “Закону Савченко”, тобто вносять зміни до ч. 5 ст. 72 Кримінального кодексу України. Законопроекти № 5259-1 і №5259-2 були відхилені депутатами та зняті з розгляду за результатами першого читання. Законопроект № 5259 (урядовий) успішно пройшов перше читання, але під час розгляду в другому читанні 13 квітня цього року не знайшов підтримки і також був відхилений та знятий з розгляду. Це все відбулось під час нинішньої шостої сесії Верховної Ради України VIII скликання.

Відповідно до ч. 2 ст. 107 Регламенту Верховної Ради України відхилений Верховною Радою законопроект або законопроект, що повторює його за суттю, не може бути внесений на поточній та наступній за нею позачерговій сесіях Верховної Ради відповідного скликання.

Здавалося б, парламентарі мали забути про “Закон Савченко” до вересня цього року, але сталось інакше. Continue reading “Михайло Каменєв: Скасування “Закону Савченко”: Як це було і що робити далі”

Олександр Банчук: Свобода, яку ми втрачаємо (Дзеркало тижня, №15)

NB: Статтю опубліковано у газеті “Дзеркало тижня. Україна” №15 (22 квітня – 27 квітня).

В Україні ухвалено багато документів, які поліпшують рівень захисту прав людини і розвивають відповідні положення Конституції. 

Це і закони про доступ до публічної інформації, про безоплатну правову допомогу, про адвокатуру та адвокатську діяльність, про громадські об’єднання, про національний превентивний механізм (дає право громадськості контролювати місця несвободи), а також Кримінальний процесуальний кодекс, який дозволив у цілому привести українську систему кримінального правосуддя у відповідність до європейських стандартів.

Перемога Революції гідності відкрила великі можливості для ще більшого утвердження конституційних прав громадян у їхніх відносинах з державою. Ця позиція підтверджується і після аналізу Національної стратегії у сфері прав людини та Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015–2020 роки, затверджених президентом, а також згодом деталізованих урядом планів дій з виконання цих стратегічних документів.

Втім, якщо проаналізувати вал змін до законодавства протягом трьох останніх років, то стане зрозуміло, що влада перетворила зазначені стратегії на “фільчину грамоту” і не надто зважає на вимоги Конституції (особливо на її другий розділ про права і свободи людини).

Хронологія нехтування владою конституційними правами і свободами громадян має такий вигляд.

12 серпня 2014 року — ухвалено три закони “Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо особливого режиму досудового розслідування в умовах воєнного, надзвичайного стану та в районі проведення антитерористичної операції”, “Про внесення змін до Закону України “Про боротьбу з тероризмом” щодо превентивного затримання в районі проведення антитерористичної операції осіб, причетних до терористичної діяльності, на строк понад 72 години, “Про внесення доповнень до Закону України “Про міліцію” щодо умов застосування сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї в районі проведення антитерористичної операції”. Вони передбачають, що прокурор під час розслідування злочинів у районі проведення АТО самостійно, без рішення суду, вирішує питання про обшук житла або іншого володіння особи, проведення негласних слідчих дій, а також про взяття особи під варту на строк аж до 30 діб.  Continue reading “Олександр Банчук: Свобода, яку ми втрачаємо (Дзеркало тижня, №15)”

Євген Крапивін: Чому Україні не потрібен новий закон про оперативно-розшукову діяльність (Дзеркало тижня, №15)

NB: Статтю опубліковано у газеті “Дзеркало тижня. Україна” №15 (22 квітня – 27 квітня).

4 квітня у Верховній Раді було зареєстровано черговий законопроект “Про оперативно-розшукову діяльність” (реєст. №6284), який має змінити застарілий закон про ОРД 1992 року, ухвалений за часів, коли Україна не була ні членом Ради Європи, не мала власної Конституції, а про євроінтеграційні прагнення мови і не йшло.

Чинний закон, на думку експертного й наукового середовища, не відповідає ні європейським стандартам негласної діяльності, що здійснюється органами правопорядку, ні модерним актам українського кримінального процесуального законодавства.

Востаннє питання ОРД порушувалось наприкінці 2016 р., коли парламентарії провалили голосування за схожий на №6284 законопроект №4778, який мав ще надовго зберегти життя цього радянського інституту.

ОРД був сформований у середині ХХ ст. в умовах радянської кримінальної юстиції як комплекс негласних дій, закріплених на рівні відомчих інструкцій з відповідним грифом секретності. Втручання у приватне життя людей під час такого негласного спостереження вважалося нормою, а реальні гарантії захисту прав людини не були властиві радянському законодавству. Попри низку трансформацій, інститут ОРД і сьогодні – радянська спадщина. Але тепер він містить не тільки оперативно-розшукові заходи, спрямовані на отримання доказів у межах кримінального провадження, а й норми щодо розвідувальної та контррозвідувальної діяльності, перевірки при допуску до державної таємниці тощо. Continue reading “Євген Крапивін: Чому Україні не потрібен новий закон про оперативно-розшукову діяльність (Дзеркало тижня, №15)”

Гармонізація законодавства про адміністративну відповідальність із стандартами ЄС та практикою ЄСПЛ: доповідь

Доповідь підготовлено юристом, експертом групи “Поліція під контролем” Євгеном Крапивіним для експертної дискусії “Розвиток законодавства про адміністративну відповідальність. Новий Кодекс – потреба та перспективи”, яка відбулась 03 квітня 2017 року в Інституті законодавства Верховної Ради України.


Реформа адміністративно-деліктного законодавства, основним нормативно-правовим актом якого залишається радянський Кодекс України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) 1984 року залишається нереалізованою попри низку напрацювань з боку експертного та наукового середовища.

Насамперед, мова йде про ухвалення нового кодифікованого акту – Кодексу про адміністративні проступки – одного з першочергових заходів, передбачених Концепцією адміністративної реформи в Україні[1] 1998 року. За браком політичної волі у законодавця та відсутності консолідованого підходу наукових кіл та органів влади, які застосовують на практиці норми адміністративно-деліктного законодавства цей «першочерговий» захід не було реалізовано. При цьому упродовж 1998–2013 рр. на розгляд загалу було винесено принаймні три проекти КУпАП, однак жоден із них не отримав необхідної підтримки. Фактично питання розробки і прийняття нового кодексу багато років поспіль перебуває в «законсервованому» стані[2].

Сьогодні, з огляду на реформу органів правопорядку (створення антикорупційних органів, реформування поліції тощо) та кримінальної юстиції (ухвалення КПК 2012 року, запровадежння інституту кримінальних проступків) ми розуміємо, що адміністративно-деліктне законодавство нарешті має зазнати концептуальних змін. В контексті цього, мова має йти про гармонізацію законодавства про адміністративну відповідальність із стандартами ЄС та практикою Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), враховуючи євроінтеграційні прагнення України, а також міжнародно-правові зобов’язання, які вона має перед Радою Європи. Continue reading “Гармонізація законодавства про адміністративну відповідальність із стандартами ЄС та практикою ЄСПЛ: доповідь”

Олександр Банчук: Дисциплінарний статут Нацполіції: поліцейські – не люди?

NB: статтю опубліковано на сайті Української правди в розділі.

У МВС розробили Дисциплінарний статут Національної поліції, який не відповідає європейським стандартам і перетворює поліцейських у безвідмовних і безправних гвинтиків управлінської системи, готових на виконання будь-яких вказівок.

Важливим етапом реформування Міністерства внутрішніх справ і створення нової поліції стало ухвалення закону “Про Національну поліцію” 2 липня 2015 року. Але одночасно з цим законом продовжує досі діяти Дисциплінарний статут органів внутрішніх справдесятирічної давнини (від 2006 року).

Неможливо побудувати новий орган, який сповідує європейські стандарти відносин з громадянами – якщо внутрішні правила взаємодії між поліцейськими та їх керівництвом залишаються радянськими. Розуміючи це, уряд за пропозицією Міністерства внутрішніх справ вніс на розгляд парламенту проект №4670 Дисциплінарного статуту Національної поліції, який вже підтриманий в першому читанні і очікує свого ухвалення в цілому.

Керівництво МВС не тільки намагається забезпечити для поліцейських гідну оплату праці і соціальне забезпечення, але й пропонує запровадити в українському законодавстві невідому демократичному світу “презумпцію правоти поліцейських“.

Зважаючи на це, можна було б очікувати і в новому дисциплінарному статуті поліції розширення прав поліцейських і гарантій їх діяльності.

Натомість все абсолютно не так. Continue reading “Олександр Банчук: Дисциплінарний статут Нацполіції: поліцейські – не люди?”

Владимир Батчаев: Полицейские каталажки. О проблемах доставленных в полицию

Мельчает ведомство жандармское – не только задержать, а и посадить с чувством, с толком, с расстановкой в полиции уже не могут. Почему? А просто некуда сажать.

Ещё в 2009 году МВД издало непривычно человечный для этого ведомства приказ №181, в котором озаботилось созданием цивилизованных условий содержания правонарушителей в специальных служебных помещениях  – комнатах для задержанных и доставленных (КЗД).

Для большей наглядности смоделируем уютную обстановку этой комнаты в строгом соответствии с требованиями вышеназванного приказа.

kzd

Итак, не менее 4 кв. метров площади на одного человека, топчан с матрасом и свежим постельным бельем, закрытая туалетная кабинка, подключенный к водопроводу умывальник, принудительная вентиляция, окно с возможностью проветривания, искусственное освещение,  столик для приема пищи. А как бонус к комфортному времяпровождению, каждому постояльцу МВД гарантирует отсутствие наручников, памятку с его правами, бумагу с ручкой и конвертом для написания жалобы прокурору, а при длительном задержании (от 3 часов до 3 суток) – регулярное трехразовое питание и часовую прогулку на свежем воздухе. Continue reading “Владимир Батчаев: Полицейские каталажки. О проблемах доставленных в полицию”

Омбудсман звернувся із поданням до Конституційного Суду України щодо неконституційності збирання зразків ДНК поліцією

13 лютого 2017 року Уповноважений ВРУ з прав людини звернувся із поданням до Конституційного Суду України щодо конституційності положень ч. 2 ст. 26 Закону “Про Національну поліцію” (повноваження зі збору зразків ДНК в осіб, затриманих за підозрою у вчиненні правопорушень (адмін. затримання та адмін. арешт, затримання та домашній арешт в крим. процесі) в ході формування інформаційних ресурсів поліцією) – http://www.ccu.gov.ua/sites/default/files/ccu/5_422.pdf.

Причиною звернення є невідповідність згаданих вище положень ст. 3, ч. 1, 2 ст. 8 та ч. 1, 2 ст. 32 Конституції України (право на повагу до особистого та сімейного життя) у їх взаємозв’язку, оскільки:

а) викликає занепокоєння відсутність диференційованого підходу щодо визначення кола осіб, щодо яких уможливлюється збір інформації;

б) законодавцем абсолютно не диференційовано випадки необхідності збору зразків ДНК в залежності від ступеню тяжкості та характеру правопорушення, не визначено, за яких саме обставин можуть відбиратись у особи зразки ДНК, порядок відібрання, період і порядок їх зберігання, порядок знищення та доступу до такої інформації самої особи або її родичів;

в) враховуючи характер та серйозність втручання у особисте життя (коли зразки ДНК відбираються у особи, а не збираються на місце вчинення злочину з предметів або знарядь вчинення злочину), вбачається, що такий захід має супроводжуватись судовим контролем;

г) регулювання вказаних вище питань має встановлюватись виключно законом, оскільки саме воно визначає межі дискреції державного органу при застосуванні відповідного положення і забезпечує передбачуваність та пропорційність його застосування. В свою чергу, Закону України “Про захист персональних даних”, включно із відповідними положеннями Закону України “Про Національну поліцію” та Конституції України недостатньо, отже, вони не можуть бути визнані такими, що надають належний захист від свавільного втручання. Continue reading “Омбудсман звернувся із поданням до Конституційного Суду України щодо неконституційності збирання зразків ДНК поліцією”

Новий керівник поліції – продовження реформ чи консервація старої системи?

Наразі більш доцільно обговорювати позицію Арсена Авакова щодо подальшого розвитку Нацполіції, а не особу Сергія Князєва, як новопризначеного Керівника цього органу. Адже плани, пріоритети нового очільника поліції та здатність їх втілювати в життя можна буде оцінити лише через пару місяців його роботи.

Щодо негативної особливості самого конкурсу ми висловлювались раніше – він так і залишився закритим для суспільства. Тим часом для суспільства та експертів було б дуже корисним ознайомитися зі змістом довгострокової та короткострокової програмами, мотиваційним листом Сергія Князєва, які він подавав до Комісії в якості кандидата. Адже мова йде про основні цілі та шляхи їх досягнення, які ставить перед собою С. Князєв на наступні 5 років роботи на посаді керівника найбільшого правоохоронного відомства.

З поміж трьох кандидатів (двоє з яких були чинними працівниками поліції), рекомендованих Комісією за результатами конкурсу, Аваков цілком очікувано обрав чинного високопосадовця Національної поліції. При чому саме того із них, який має найбільший досвід роботи у слідчо-оперативних підрозділах.

Відтак, судячи з такого вибору, для Арсена Авакова реформи в поліції вже не є настільки актуальними, а замість них настав час для стабілізації роботи поліції для того, щоб боротися зі злочинністю на чолі із авторитетним і досвідченим представником «старої міліцейської гвардії». Адже Сергій Князєв почав працювати оперуповноваженим ще у далекому 1995 році, і весь цей час невпинно рухався кар’єрними сходинками, незважаючи на зміну міністрів.

Така позиція Арсена Авакова в принципі цілком відповідає очікуванням суспільства, яке хоче бачити, що держава ефективно захищає його від бандитів та грабіжників. Адже в останні роки рівень вуличної злочинності і крадіжок внаслідок передусім об’єктивних чинників (війна на Сході України, економічна криза тощо) справді сягнув небачених показників. Continue reading “Новий керівник поліції – продовження реформ чи консервація старої системи?”

Верховний Суд України: оскарження постанов у справах про адміністративні правопорушення, винесених поліцейськими, безкоштовне

Аналітик експертної групи “Поліція під контролем” Михайло Каменєв виграв стратегічну справу у Верховному Суді України щодо питання сплати судового збору в окремій категорії справ.
Нижче наводимо його статтю щодо важливості цієї справи.

Справа тривала рік, пройдені всі судові інстанції і в квітні 2016-го я подав заяву до Верховного Суду України. Після декількох судових засідань та десятків прискіпливих питань суд виніс рішення.

Донедавна суди різних інстанцій вирішували це питання дуже по-різному. Подекуди люди мусили платити більше тисячі гривень судового збору, щоб оскаржити штраф в розмірі 425 гривень. І багатьох це зупиняло. Багато хто відмовлявся оскаржувати постанови.

Так само відтепер поліції не треба буде платити судовий збір за апеляційне оскарження. Не секрет, що часто-густо місцеві суди не особливо дотримуються вимог закону та розглядають такі справи без належної уважності і поліція регулярно програє справи щодо, здавалось би, явних порушень правил дорожнього руху. А ще поліція була обмежена розміром бюджету на судові витрати.

Ця судова справа – стратегічна. І правовий висновок, сформульований у рішенні, обов’язковий до застосування.

Що цікаво, я в справі представляв Департамент патрульної поліції. Але боровся я за права всіх – і за право поліції безкоштовно оскаржувати рішення судів у цій категорії справ, і за право громадян безкоштовно оскаржувати постанови поліції. І виграв для всіх.

І цю правову позицію вже застосовують суди! Ось, до прикладу, рішення київської апеляції – http://reyestr.court.gov.ua/Review/64230260.

До речі, Верховний Суд України у цій справі не побоявся проявити судову правотворчість та вийти за межі буквального тлумачення норм законів.

Текст постанови Верховного Суду України: http://reyestr.court.gov.ua/Review/63749411.

Ця справа – один з прикладів того, як дрібний юридичний спір дозволяє підняти й вирішити доволі серйозне питання. Предметом справи по суті були дрібні порушення Правил дорожнього руху. В ході оскарження рішень поліцією постало процесуальне питання – а чи треба сплачувати судовий збір у справах цієї категорії, тобто справах, передбачених статтею 171-2 КАС.

З липня 2010 і аж до Рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 2015 року № 3-рп/2015 відповідно до частини другої статті 171-2 КАС України рішення місцевого загального суду як адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності було остаточним і оскарженню не підлягало.

Після вищезазначеного Рішення Конституційного Суду України з’явилась процесуальна можливість оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності в усіх інстанціях. Continue reading “Верховний Суд України: оскарження постанов у справах про адміністративні правопорушення, винесених поліцейськими, безкоштовне”

Концепція “100 днів якості Національної поліції”: невиконані обіцянки?

Підбиваючи підсумки року, не можна не згадати про один із аспектів реформи поліції – належне планування, відсутність якого все більше робить реформу непослідовною та такою, що не вирішує системних проблем в діяльності української поліції.

Нагадаємо, що два тижні тому офіційно був оголошений конкурс на посаду Голови Нацполіції, який передбачає, зокрема, надання кандидатом мотиваційного листа із зазначенням коротко- та довгострокових цілей на цій посаді, зокрема першочергових заходів, які претендент планує реалізувати на посаді з метою забезпечення ефективної діяльності Національної поліції України, реалізації необхідних реформ тощо.

В свою чергу експерти з реформування органів правопорядку Реанімаційного проекту реформ вважають, що невід’ємною частиною конкурсу має стати підготовка та оприлюднення кожним з кандидатів концепції власного бачення розвитку Національної поліції, а також короткострокової та довгострокової програми дій. Це надасть змогу суспільству оцінити потенціал кожного з кандидатів та об’єктивність рішення Конкурсної комісії.

На наш погляд, варто нагадати про подібний програмний документ – Концепцію “100 днів якості Національної поліції України” (далі – Концепція), який був успішно забутий самою поліцією під час реформи, а тим паче громадськістю.

Отже, ця стаття присвячена стану виконання Концепції, яка свого часу активно розповсюджувалася керівництвом Національної поліції у ЗМІ, а основні проекти, вказані у ній, мали бути реалізовані протягом трьох місяців (!) з дня початку роботи Національної поліції, тобто до 7 лютого 2016 року.

На думку авторів Концепції, саме відрізок часу у 100 днів мали стати перехідним періодом для адаптації всіх підрозділів і працівників Національної поліції до нового стандарту якості та оцінки результатів своєї роботи .
Continue reading “Концепція “100 днів якості Національної поліції”: невиконані обіцянки?”