Олександр Банчук: Свобода, яку ми втрачаємо (Дзеркало тижня, №15)

NB: Статтю опубліковано у газеті “Дзеркало тижня. Україна” №15 (22 квітня – 27 квітня).

В Україні ухвалено багато документів, які поліпшують рівень захисту прав людини і розвивають відповідні положення Конституції. 

Це і закони про доступ до публічної інформації, про безоплатну правову допомогу, про адвокатуру та адвокатську діяльність, про громадські об’єднання, про національний превентивний механізм (дає право громадськості контролювати місця несвободи), а також Кримінальний процесуальний кодекс, який дозволив у цілому привести українську систему кримінального правосуддя у відповідність до європейських стандартів.

Перемога Революції гідності відкрила великі можливості для ще більшого утвердження конституційних прав громадян у їхніх відносинах з державою. Ця позиція підтверджується і після аналізу Національної стратегії у сфері прав людини та Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015–2020 роки, затверджених президентом, а також згодом деталізованих урядом планів дій з виконання цих стратегічних документів.

Втім, якщо проаналізувати вал змін до законодавства протягом трьох останніх років, то стане зрозуміло, що влада перетворила зазначені стратегії на “фільчину грамоту” і не надто зважає на вимоги Конституції (особливо на її другий розділ про права і свободи людини).

Хронологія нехтування владою конституційними правами і свободами громадян має такий вигляд.

12 серпня 2014 року — ухвалено три закони “Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо особливого режиму досудового розслідування в умовах воєнного, надзвичайного стану та в районі проведення антитерористичної операції”, “Про внесення змін до Закону України “Про боротьбу з тероризмом” щодо превентивного затримання в районі проведення антитерористичної операції осіб, причетних до терористичної діяльності, на строк понад 72 години, “Про внесення доповнень до Закону України “Про міліцію” щодо умов застосування сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї в районі проведення антитерористичної операції”. Вони передбачають, що прокурор під час розслідування злочинів у районі проведення АТО самостійно, без рішення суду, вирішує питання про обшук житла або іншого володіння особи, проведення негласних слідчих дій, а також про взяття особи під варту на строк аж до 30 діб.  Continue reading “Олександр Банчук: Свобода, яку ми втрачаємо (Дзеркало тижня, №15)”

Євген Крапивін: Чому Україні не потрібен новий закон про оперативно-розшукову діяльність (Дзеркало тижня, №15)

NB: Статтю опубліковано у газеті “Дзеркало тижня. Україна” №15 (22 квітня – 27 квітня).

4 квітня у Верховній Раді було зареєстровано черговий законопроект “Про оперативно-розшукову діяльність” (реєст. №6284), який має змінити застарілий закон про ОРД 1992 року, ухвалений за часів, коли Україна не була ні членом Ради Європи, не мала власної Конституції, а про євроінтеграційні прагнення мови і не йшло.

Чинний закон, на думку експертного й наукового середовища, не відповідає ні європейським стандартам негласної діяльності, що здійснюється органами правопорядку, ні модерним актам українського кримінального процесуального законодавства.

Востаннє питання ОРД порушувалось наприкінці 2016 р., коли парламентарії провалили голосування за схожий на №6284 законопроект №4778, який мав ще надовго зберегти життя цього радянського інституту.

ОРД був сформований у середині ХХ ст. в умовах радянської кримінальної юстиції як комплекс негласних дій, закріплених на рівні відомчих інструкцій з відповідним грифом секретності. Втручання у приватне життя людей під час такого негласного спостереження вважалося нормою, а реальні гарантії захисту прав людини не були властиві радянському законодавству. Попри низку трансформацій, інститут ОРД і сьогодні – радянська спадщина. Але тепер він містить не тільки оперативно-розшукові заходи, спрямовані на отримання доказів у межах кримінального провадження, а й норми щодо розвідувальної та контррозвідувальної діяльності, перевірки при допуску до державної таємниці тощо. Continue reading “Євген Крапивін: Чому Україні не потрібен новий закон про оперативно-розшукову діяльність (Дзеркало тижня, №15)”

Гармонізація законодавства про адміністративну відповідальність із стандартами ЄС та практикою ЄСПЛ: доповідь

Доповідь підготовлено юристом, експертом групи “Поліція під контролем” Євгеном Крапивіним для експертної дискусії “Розвиток законодавства про адміністративну відповідальність. Новий Кодекс – потреба та перспективи”, яка відбулась 03 квітня 2017 року в Інституті законодавства Верховної Ради України.


Реформа адміністративно-деліктного законодавства, основним нормативно-правовим актом якого залишається радянський Кодекс України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) 1984 року залишається нереалізованою попри низку напрацювань з боку експертного та наукового середовища.

Насамперед, мова йде про ухвалення нового кодифікованого акту – Кодексу про адміністративні проступки – одного з першочергових заходів, передбачених Концепцією адміністративної реформи в Україні[1] 1998 року. За браком політичної волі у законодавця та відсутності консолідованого підходу наукових кіл та органів влади, які застосовують на практиці норми адміністративно-деліктного законодавства цей «першочерговий» захід не було реалізовано. При цьому упродовж 1998–2013 рр. на розгляд загалу було винесено принаймні три проекти КУпАП, однак жоден із них не отримав необхідної підтримки. Фактично питання розробки і прийняття нового кодексу багато років поспіль перебуває в «законсервованому» стані[2].

Сьогодні, з огляду на реформу органів правопорядку (створення антикорупційних органів, реформування поліції тощо) та кримінальної юстиції (ухвалення КПК 2012 року, запровадежння інституту кримінальних проступків) ми розуміємо, що адміністративно-деліктне законодавство нарешті має зазнати концептуальних змін. В контексті цього, мова має йти про гармонізацію законодавства про адміністративну відповідальність із стандартами ЄС та практикою Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), враховуючи євроінтеграційні прагнення України, а також міжнародно-правові зобов’язання, які вона має перед Радою Європи. Continue reading “Гармонізація законодавства про адміністративну відповідальність із стандартами ЄС та практикою ЄСПЛ: доповідь”

Олександр Банчук: Дисциплінарний статут Нацполіції: поліцейські – не люди?

NB: статтю опубліковано на сайті Української правди в розділі.

У МВС розробили Дисциплінарний статут Національної поліції, який не відповідає європейським стандартам і перетворює поліцейських у безвідмовних і безправних гвинтиків управлінської системи, готових на виконання будь-яких вказівок.

Важливим етапом реформування Міністерства внутрішніх справ і створення нової поліції стало ухвалення закону “Про Національну поліцію” 2 липня 2015 року. Але одночасно з цим законом продовжує досі діяти Дисциплінарний статут органів внутрішніх справдесятирічної давнини (від 2006 року).

Неможливо побудувати новий орган, який сповідує європейські стандарти відносин з громадянами – якщо внутрішні правила взаємодії між поліцейськими та їх керівництвом залишаються радянськими. Розуміючи це, уряд за пропозицією Міністерства внутрішніх справ вніс на розгляд парламенту проект №4670 Дисциплінарного статуту Національної поліції, який вже підтриманий в першому читанні і очікує свого ухвалення в цілому.

Керівництво МВС не тільки намагається забезпечити для поліцейських гідну оплату праці і соціальне забезпечення, але й пропонує запровадити в українському законодавстві невідому демократичному світу “презумпцію правоти поліцейських“.

Зважаючи на це, можна було б очікувати і в новому дисциплінарному статуті поліції розширення прав поліцейських і гарантій їх діяльності.

Натомість все абсолютно не так. Continue reading “Олександр Банчук: Дисциплінарний статут Нацполіції: поліцейські – не люди?”

Владимир Батчаев: Полицейские каталажки. О проблемах доставленных в полицию

Мельчает ведомство жандармское – не только задержать, а и посадить с чувством, с толком, с расстановкой в полиции уже не могут. Почему? А просто некуда сажать.

Ещё в 2009 году МВД издало непривычно человечный для этого ведомства приказ №181, в котором озаботилось созданием цивилизованных условий содержания правонарушителей в специальных служебных помещениях  – комнатах для задержанных и доставленных (КЗД).

Для большей наглядности смоделируем уютную обстановку этой комнаты в строгом соответствии с требованиями вышеназванного приказа.

kzd

Итак, не менее 4 кв. метров площади на одного человека, топчан с матрасом и свежим постельным бельем, закрытая туалетная кабинка, подключенный к водопроводу умывальник, принудительная вентиляция, окно с возможностью проветривания, искусственное освещение,  столик для приема пищи. А как бонус к комфортному времяпровождению, каждому постояльцу МВД гарантирует отсутствие наручников, памятку с его правами, бумагу с ручкой и конвертом для написания жалобы прокурору, а при длительном задержании (от 3 часов до 3 суток) – регулярное трехразовое питание и часовую прогулку на свежем воздухе. Continue reading “Владимир Батчаев: Полицейские каталажки. О проблемах доставленных в полицию”