Михайло Каменєв: Скасування “Закону Савченко”: Як це було і що робити далі

NB: Стаття опублікована в блозі у виданні Delo.ua 19 травня 2017 року.

Вчора в парламенті прийняли рішення про скасування “Закону Савченко”. Це сталось внаслідок результативного голосування одразу за основу і в цілому з однією технічною поправкою з голосу за законопроект Антона Яценка від 12.12.2016 № 5534 “Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув’язнення)”. Як це відбувалось і що це означає розповів правозахисник Михайло Каменєв.

Ініціатор законодавчої ініціативи — хто він?

Не так часто в українському парламенті приймаються закони, авторство яких належить колишнім регіоналам, особливо коли це стосується резонансних тем.

Хто ж такий Антон Яценко? Зараз він входить до депутатської групи “Відродження” — одного з осередків колишніх регіоналів у парламенті. У попередньому скликанні Яценко входив до фракції Партії Регіонів і запам’ятався тим, що голосував за “диктаторські закони” 16 січня 2014 року. За час депутатства він декілька разів був спійманий активістами на неперсональному голосуванні, одного разу — одразу за двох своїх колег.

Порушення закону під час внесення, розгляду та прийняття законопроекту

З технічної сторони прийняття законопроекту Яценка супроводжувалось низкою порушень регламенту. Першим стало порушення вимог ч. 2 ст. 100 Регламенту Верховної Ради України з боку Апарату Верховної Ради України. Законопроект був зареєстрований у той час, коли на розгляді парламенту вже знаходились щонайменше 4 законопроекти на цю ж тему.

Всі ці законопроекти: № 5259, №5259-1, №5259‑2, №5327, №5534 — присвячені зміні “Закону Савченко”, тобто вносять зміни до ч. 5 ст. 72 Кримінального кодексу України. Законопроекти № 5259-1 і №5259-2 були відхилені депутатами та зняті з розгляду за результатами першого читання. Законопроект № 5259 (урядовий) успішно пройшов перше читання, але під час розгляду в другому читанні 13 квітня цього року не знайшов підтримки і також був відхилений та знятий з розгляду. Це все відбулось під час нинішньої шостої сесії Верховної Ради України VIII скликання.

Відповідно до ч. 2 ст. 107 Регламенту Верховної Ради України відхилений Верховною Радою законопроект або законопроект, що повторює його за суттю, не може бути внесений на поточній та наступній за нею позачерговій сесіях Верховної Ради відповідного скликання.

Здавалося б, парламентарі мали забути про “Закон Савченко” до вересня цього року, але сталось інакше. Continue reading “Михайло Каменєв: Скасування “Закону Савченко”: Як це було і що робити далі”

Олександр Банчук: Свобода, яку ми втрачаємо (Дзеркало тижня, №15)

NB: Статтю опубліковано у газеті “Дзеркало тижня. Україна” №15 (22 квітня – 27 квітня).

В Україні ухвалено багато документів, які поліпшують рівень захисту прав людини і розвивають відповідні положення Конституції. 

Це і закони про доступ до публічної інформації, про безоплатну правову допомогу, про адвокатуру та адвокатську діяльність, про громадські об’єднання, про національний превентивний механізм (дає право громадськості контролювати місця несвободи), а також Кримінальний процесуальний кодекс, який дозволив у цілому привести українську систему кримінального правосуддя у відповідність до європейських стандартів.

Перемога Революції гідності відкрила великі можливості для ще більшого утвердження конституційних прав громадян у їхніх відносинах з державою. Ця позиція підтверджується і після аналізу Національної стратегії у сфері прав людини та Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015–2020 роки, затверджених президентом, а також згодом деталізованих урядом планів дій з виконання цих стратегічних документів.

Втім, якщо проаналізувати вал змін до законодавства протягом трьох останніх років, то стане зрозуміло, що влада перетворила зазначені стратегії на “фільчину грамоту” і не надто зважає на вимоги Конституції (особливо на її другий розділ про права і свободи людини).

Хронологія нехтування владою конституційними правами і свободами громадян має такий вигляд.

12 серпня 2014 року — ухвалено три закони “Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо особливого режиму досудового розслідування в умовах воєнного, надзвичайного стану та в районі проведення антитерористичної операції”, “Про внесення змін до Закону України “Про боротьбу з тероризмом” щодо превентивного затримання в районі проведення антитерористичної операції осіб, причетних до терористичної діяльності, на строк понад 72 години, “Про внесення доповнень до Закону України “Про міліцію” щодо умов застосування сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї в районі проведення антитерористичної операції”. Вони передбачають, що прокурор під час розслідування злочинів у районі проведення АТО самостійно, без рішення суду, вирішує питання про обшук житла або іншого володіння особи, проведення негласних слідчих дій, а також про взяття особи під варту на строк аж до 30 діб.  Continue reading “Олександр Банчук: Свобода, яку ми втрачаємо (Дзеркало тижня, №15)”

Євген Крапивін: Чому Україні не потрібен новий закон про оперативно-розшукову діяльність (Дзеркало тижня, №15)

NB: Статтю опубліковано у газеті “Дзеркало тижня. Україна” №15 (22 квітня – 27 квітня).

4 квітня у Верховній Раді було зареєстровано черговий законопроект “Про оперативно-розшукову діяльність” (реєст. №6284), який має змінити застарілий закон про ОРД 1992 року, ухвалений за часів, коли Україна не була ні членом Ради Європи, не мала власної Конституції, а про євроінтеграційні прагнення мови і не йшло.

Чинний закон, на думку експертного й наукового середовища, не відповідає ні європейським стандартам негласної діяльності, що здійснюється органами правопорядку, ні модерним актам українського кримінального процесуального законодавства.

Востаннє питання ОРД порушувалось наприкінці 2016 р., коли парламентарії провалили голосування за схожий на №6284 законопроект №4778, який мав ще надовго зберегти життя цього радянського інституту.

ОРД був сформований у середині ХХ ст. в умовах радянської кримінальної юстиції як комплекс негласних дій, закріплених на рівні відомчих інструкцій з відповідним грифом секретності. Втручання у приватне життя людей під час такого негласного спостереження вважалося нормою, а реальні гарантії захисту прав людини не були властиві радянському законодавству. Попри низку трансформацій, інститут ОРД і сьогодні – радянська спадщина. Але тепер він містить не тільки оперативно-розшукові заходи, спрямовані на отримання доказів у межах кримінального провадження, а й норми щодо розвідувальної та контррозвідувальної діяльності, перевірки при допуску до державної таємниці тощо. Continue reading “Євген Крапивін: Чому Україні не потрібен новий закон про оперативно-розшукову діяльність (Дзеркало тижня, №15)”

Громадськість закликає Уряд не ухвалювати неякісний Порядок оцінки рівня довіри до Нацполіції

На розгляді в Уряді перебуває проект Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення оцінки рівня довіри населення до Національної поліції». Група Реформа органів правопорядку Реанімаційного Пакету Реформ розглянула проект цього документу і вбачає низку серйозних проблем, які потребують вирішення.

Зокрема:

1) Метод дослідження. Відповідно до п. 5 проекту Порядку оцінка проводиться шляхом репрезентативного опитування громадян, тобто використовуючи кількісний метод дослідження в соціології. Водночас, можливість проведення тематичних фокус-груп з представниками громадських організацій, що співпрацюють з поліцією або глибинних інтерв’ю виключається, оскільки такі методи є якісними.

Загалом соціологічне дослідження має поєднувати як кількісні, так і якісні методи. Таким чином, проект Порядку не може обмежувати незалежні соціологічні служби лише таким кількісним методом дослідження як репрезентативне опитування.

Окремо зауважимо, що відповідно до п. 7 проекту Порядку до об’єктів оцінки відносяться процеси, що відбуваються в системі Національної поліції, доступ до дослідження яких мають лише особи з певним рівнем доступу, яким не наділені незалежні соціологічні служби. Continue reading “Громадськість закликає Уряд не ухвалювати неякісний Порядок оцінки рівня довіри до Нацполіції”

Гармонізація законодавства про адміністративну відповідальність із стандартами ЄС та практикою ЄСПЛ: доповідь

Доповідь підготовлено юристом, експертом групи “Поліція під контролем” Євгеном Крапивіним для експертної дискусії “Розвиток законодавства про адміністративну відповідальність. Новий Кодекс – потреба та перспективи”, яка відбулась 03 квітня 2017 року в Інституті законодавства Верховної Ради України.


Реформа адміністративно-деліктного законодавства, основним нормативно-правовим актом якого залишається радянський Кодекс України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) 1984 року залишається нереалізованою попри низку напрацювань з боку експертного та наукового середовища.

Насамперед, мова йде про ухвалення нового кодифікованого акту – Кодексу про адміністративні проступки – одного з першочергових заходів, передбачених Концепцією адміністративної реформи в Україні[1] 1998 року. За браком політичної волі у законодавця та відсутності консолідованого підходу наукових кіл та органів влади, які застосовують на практиці норми адміністративно-деліктного законодавства цей «першочерговий» захід не було реалізовано. При цьому упродовж 1998–2013 рр. на розгляд загалу було винесено принаймні три проекти КУпАП, однак жоден із них не отримав необхідної підтримки. Фактично питання розробки і прийняття нового кодексу багато років поспіль перебуває в «законсервованому» стані[2].

Сьогодні, з огляду на реформу органів правопорядку (створення антикорупційних органів, реформування поліції тощо) та кримінальної юстиції (ухвалення КПК 2012 року, запровадежння інституту кримінальних проступків) ми розуміємо, що адміністративно-деліктне законодавство нарешті має зазнати концептуальних змін. В контексті цього, мова має йти про гармонізацію законодавства про адміністративну відповідальність із стандартами ЄС та практикою Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), враховуючи євроінтеграційні прагнення України, а також міжнародно-правові зобов’язання, які вона має перед Радою Європи. Continue reading “Гармонізація законодавства про адміністративну відповідальність із стандартами ЄС та практикою ЄСПЛ: доповідь”